На Печерських пагорбах, навпроти корпусів заводу «Арсенал», стоїть будівля, що пам’ятає більше, ніж здається з першого погляду. Тут, де століттями бриніли молоти, скреготів метал і народжувалися машини, живе інша історія — тиха, мудра й сповнена людських голосів.
Колись на цьому місці стояла дерев’яна фабрична споруда. Нічого особливого — просто одне з приміщень великого заводу. Та час ішов, дерево поступилося місцем цеглі, і вогонь індустріальної епохи перетворив Печерськ на серце робітничого життя Києва. Але саме тут, серед запаху мазуту і гарячого металу, творилося щось значно величніше за машини — Культура.
На початку XX століття будівля стала пожежною частиною заводу. День і ніч тут чекали тривоги — короткого дзвону, що скликав людей у касках. Та навіть у цьому чеканні народжувалися інші сни: хтось грав на гармоніці, хтось співав, хтось читав вголос вірші.
Після Другої світової війни будівлю перебудували. І в 1955 році вона відкрилася вже зовсім іншою — як Будинок культури заводу «Арсенал». Так, серед індустріальних корпусів, де світ творили машини, з’явилося місце, де світ творили люди.
Будинок культури поволі перетворювався на місце, де вже не лише арсенальці, а весь Печерськ, а згодом й весь Київ шукав простір для творчості.
Почалося нове життя.
У великій залі, що вміщує сотні людей, вперше піднялася завіса. Робітничий театр, народжений на ентузіазмі й таланті заводчан, зазвучав голосами, у яких була правда простого людського життя. Сюди приходили після зміни — у пильних комбінезонах, часто втомлені, але з очима, що прагнули дивитися на світ ширше.
Театр ріс, ставав народним, ставив класику й сучасні драми. За кулісами палацу колись шепотілися Панас Саксаганський — визначний український актор, режисер, драматург, один з корифеїв українського театру, Гнат Юра — український театральний режисер, актор театру і кіно, народний артист СРСР, Амвросій Бучма — український актор і режисер,народний артист СРСР, Марія Литвиненко-Вольгемут — українська оперна співачка, педагогиня. Народна артистка СРСР., Наталія Ужвій — українська акторка театру і кіно, лауреатка державної премії імені Тараса Шевченка, народна артистка СРСР . А старожили й досі кажуть, що їхні голоси й сьогодні інколи луною блукають довгими коридорами.
На сцені будинку культури Арсенал почали творчу діяльність: Костянтин Лаптєв — співак (баритон), народний артист СРСР, Юхим Лішанський — режисер, педагог, заслужений артист УРСР, Поліна Нятко — актриса, педагог, народна артистка УРСР, Олександр Загребельний — співак (бас), народний артист УРСР, Ірина Молостова — режисер, народна артистка УРСР, Євгенія Петрова — актриса, народна артистка УРСР, Ігор Шамо — композитор, народний артист УРСР та багато інших світочів української і світової сцени.
Будинок культури пережив модернізацію епох, занепад і відродження. Стіни чули оплески, дитячий сміх, перші закохані зізнання і тихі переживання перед виходом на сцену. Тут ставили сотні вистав — понад 170 нарахували в театральних журналах. І кожна з них залишала в залі невидимий подих.
Минуло багато років. Завод змінювався, країна змінювалась, світ навколо крутився дедалі швидше. Але ця будівля стояла — мов тихий вартовий культури серед промислових гігантів.
І от одного дня вона знову прокинулася — вже як Культурний Центр “Печерськ Палац”.
Його старі стіни не втратили пам’яті. Вони й досі знають запах театрального гриму, тремтіння рук перед виходом на сцену, шурхіт костюмів і шелест афіш, що колись вивішували робітники.
Але тепер Печерськ Палац дихає по-новому. У його коридорах чути сміх дітей з майстер-класів, музику репетицій, кроки артистів, які шукають свій шлях, і розмови творчих людей, що просто хочуть змінювати світ.
Це місце, де минуле сплітається з майбутнім.
Сьогодні Культурний Центр “Печерськ Палац” — це не просто зала й сцена. Це місце, де зустрічаються справжні творці. Це люди, які щоразу наповнюють будівлю сенсами. Тому він сьогодні живе, росте і відкриває двері всім, хто хоче творити, відчувати, ділитися, мріяти.